В. Годований був патріотом до останнього свого подиху (ВІДЕО)
Усе свідоме життя він боровся за справедливість. Не міг коритися брехні, зрадити своїм принципам і переконанням, що і спонукало без вагань стати на захист України, коли вона того потребувала.
Годований Вадим Вікторович (2.10.1991 р.н.) – народився та виріс у с. Конельська Попівка. З дитинства був лідером серед однолітків і друзів, любив спорт, мріяв, наслідуючи батька, стати вчителем фізкультури. Під час навчання в сільській школі юнак виступав за збірну району з футболу, представляв Черкаську область на Всеукраїнських турнірах. Тому у 2007 р. батьки віддали сина в спортивну школу «ЦСКА», відтоді середню освіту юнак здобував у Київській загальноосвітній школі №21. У 2009 р. Вадим переходить у юнацький склад Київського футбольного клубу «Арсенал». А у 2012 р. здійснилася його заповітна мрія – був підписаний трудовий контракт із професійним футбольним клубом «Говерла» (Ужгород), де він виступав за дублювальний склад в Чемпіонаті України. Упродовж 2008-2013 рр. Вадим навчався в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди за спеціальністю «учитель фізичної культури». Неодноразово захищав честь університету в змаганнях з футболу. Втім після численних травм і перенесеної важкої операції був змушений розпрощатися з професійним спортом. Однак не відмовився повністю – виступав за аматорські клуби: київський «Восход» і «Базис» (Кочубіївка). І навіть уже працюючи в будівельній компанії столиці, паралельно був дитячим футбольним тренером, охоче ділився своїми знаннями та навичками з юними любителями популярної гри. Захоплення будівельною справою спонукало Вадима здобути освіту й за цим фахом, але всі плани перекреслила війна…
Він був без військового стажу, але мав непереборне бажання захистити свою країну, тому коли 28 квітня 2022 р. отримав повістку – зібрав речі та став до лав ЗСУ бійцем-розвідником 95 окремої десантно-штурмової бригади в м. Житомир. З нуля освоїв дрони та бойові безпілотники й одразу на передову. За період служби отримав звання молодшого сержанта, був командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу ДШБ в.ч. А0281. Вадим Вікторович відповідально та своєчасно виконував бойові завдання, проявляв розумну ініціативу та наполегливість, впевнено орієнтувався в складних обставинах, приймав виважені рішення, тому користувався авторитетом і повагою у керівництва та побратимів, які часто називали його «генералом безпілотних літальних апаратів». Пройшов пекло Мар’їнки, побував не в одній гарячій точці, але завжди повертався фізично неушкодженим.
Смерть чекала Вадима на мирній території – в Київській міській лікарні №4, де воїн проходив реабілітацію щодо стабілізації свого здоров’я та 17.07.2023 р. помер за незрозумілих обставин, щодо яких ведуться кримінальні провадження. Останній спочинок наш земляк знайшов в рідному селі, де його 3 вересня зустріли коридором шани та провели церемоніал прощання.
Розділяють біль втрати з рідними, друзями, побратимами міський голова Ігор Цибровський, депутатський корпус, виконавчий комітет і апарат виконавчого комітету Жашківської міської ради.
Вадим боровся за краще та мирне майбутнє, за вільне життя у вільній країні. Його мрії житимуть та втіляться в життя, якщо ми пам’ятатимемо і продовжуватимемо боротьбу!
Вічна пам’ять, вічна шана, вічна Слава!
