Інформаційні матеріали до 100-річчя проголошення незалежності Української Народної республіки (2018 рік)
22 січня - не лише День Соборності України, але й 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки.
Цього дня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.
Нагадування про проголошення незалежності Української Народної Республіки 22 січня 1918 року є важливим для протистояння російській пропаганді, зокрема спростування міфу, що ніколи не було незалежної Української держави.
Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й українці, які теж зуміли створити Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку, а згодом об’єдналися в єдину державу. Незважаючи на завзяту боротьбу та жертовність проявлену у захисті суверенітету українці втратили її, в першу чергу через несприятливі зовнішньо-політичні обставини та агресію більшовицької Росії. Пам’ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби, котра врешті увінчалася відновленням незалежності у 1991 році.
Шлях до незалежності
Проголошення незалежності IV Універсалом Центральної Ради стало логічним етапом визвольного руху доби Української революції. Лютнева революція 1917 року призвела до ліквідації імперського режиму та встановлення Тимчасового уряду. Майже по всій Україні були ліквідовані органи царської адміністрації – тепер на місцях керували комісари.
Повалення самодержавства відкрило широкі можливості для створення або активізації громадських організацій та політичних партій. У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові й інших містах відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації під синьо-жовтими прапорами та гаслами: “Автономію Україні!”, Хай живе федеративна республіка!”, “Вільна Україна – у вільній Росії!”, а також “Хай живе самостійна Україна!”. Осередком згуртування громадських та політичних сил стала Українська Центральна Рада, створена 17 березня 1917 року в Києві. Поступово вона перетворилася на всеукраїнський представницький орган, а згодом – парламент Української Народної Республіки.
Універсали
23 червня того ж року Центральна Рада першим Універсалом проголосила автономію України і закликала створювати українські органи влади на місцях, а 28 червня створила Генеральний Секретаріат, котрий перебрав на себе справи внутрішні, фінансові, військові, продовольчі, земельні, освітні, міжнаціональні та справи юстиції, ставши по суті першим українським урядом революційної доби.
Події в Москві та Петрограді – Жовтневий переворот, повалення Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів – несли більшовицьку загрозу для України. Це підштовхнуло Українську Центральну Раду до подальшого оформлення держави. 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалом вона утворила Українську Народну Республіку.
Загострення протистояння з більшовиками
Більшовик прагнули встановити власний контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента у боротьбі.
17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і взагалі відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили Петроград у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.
7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. На середину січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі. Готувалися виступати на Київ, одночасно підбурювали “робітничі повстання” (найзапекліше відбулося на заводі “Арсенал”).
Бойові дії в Києві спонукали Центральну Раду відмежуватися від радянської Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.
Питання “автономія чи самостійність” таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено незалежність УНР.
Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію.
Документ містив чотири головні положення: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.
Таким чином, уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.
Ключові повідомлення:
-
22 січня 1918 року вперше у XX столітті була проголошена українська незалежність. 24 серпня 1991 року відбулося її відновлення.
-
саме завдяки Українській революції 1917–1921 років наш народ уперше в ХХ сторіччі створив незалежну національну державу, мобілізувавши національні сили. Ганебний статус українців у царській Росії було ліквідовано. Більшовики вимушені були йти на культурно-національні поступки українцям, та й взагалі погодитися на проголошення квазідержавної УСРР.
-
Українська революція 1917–1921 років розвивалася в контексті європейських державотворчих проектів.
-
Українська Народна Республіка була серед перших нових суверенних країн, що постали у Східній Європі внаслідок державотворчих процесів періоду Першої світової війни: у грудні 1917-го незалежність проголосила Фінляндія, в січні 1918-го – УНР, потім утворилися Естонія, Литва, Чехословаччина, Польща та інші.
-
упродовж революції визвольний рух зазнав трансформації від прагнення політичної автономії і федерації до усвідомлення необхідності власної держави.
-
українська незалежність повалена внаслідок використання більшовиками методів “гібридної війни”: невизнання своїх військ на території УНР, створення маріонеткових псевдореспублік, підтримка антиукраїнських рухів.
-
Незалежність і суверенність – є запорукою виживання нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у подальшому призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн.
Корисні Інтернет-посилання
Дослідники теми, які можуть бути речниками для медіа
Бірчак Володимир, заступник директора Галузевого державного архіву СБУ;
Верстюк Владислав, професор, Інститут історії України НАН України;
В’ятрович Володимир, Голова Українського інституту національної пам’яті;
Галушко Кирило, координатор громадського історичного проекту LikБез, Інститут історії України НАН України;
Гирич Ігор, шеф-редактор журналу “Пам’ятки України”, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України;
Майоров Максим, співробітник Українського інституту національної пам’яті;
Подобєд Павло, співробітник Українського інституту національної пам’яті;
Файзулін Ярослав, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
Додаток 1
Повідомлення газети “Нова Рада”
від 13 січня [26 за новим стилем] 1918 року
Величезної історичної ваги засідання відбулося 11 січня. Урочисте засідання це розпочалося лиш на початку 1-ї години ночі, бо до того часу фракції обговорювали в остаточній формі Універсал.
Публіка, якої набилося сила-силенна, терпляче чекала початку.
Професора М. Грушевського і В. Винниченка, коли вони з’явились у залі, зустрічають оплесками. Головою професор М. Грушевський. Одкривши засідання, він передпосилає читанню Універсала коротку промову.
Промова проф. М. Грушевського
“Високі збори! Українські Установчі збори, призначені 3-м Універсалом нашим, не могли зібратись у призначений день 9 січня [22 січня за новим стилем] тому, що останніми днями виникли всякі заколоти. Тим часом обставини зложилися так, що відкладання Установчих зборів не можна довше терпіти. Народ наш прагне миру. І Українська Центральна рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградське правительство, Совіт народних комісарів, оголошує нову “священну” війну, а з другого боку, це правительство насилає військо своє, червоногвардійців та більшовиків, на Україну і веде з нами братовбивчу війну. Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну, Українська Центральна рада постановила не відкладати до Установчих зборів ті справи і в цій цілі Українська Центральна рада вже з 9 січня відбувала перманентне, безпереривне засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей Універсал.
Запрошую високі збори вислухати 4-й Універсал.
Присутні, всі як один, встають. Настає урочиста напружена тиша. Професор М.Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, ясно вимовляючи кожне слово, голосно читає 4-й Універсал. Історична, незабутня хвилина... Коли він прочитав слова Універсалу: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу” – буря овацій потрясла стіни залу засідань. Крики “Слава самостійній Україні!” злилась у загальний переможний гук раба, вирваного з кривавої неволі.
Так само з величезним захопленням були зустрінуті і інші місця Універсалу, як-от: що влада належатиме Центральній Українській раді та її виконавчому органові, який однині матиме назву Ради народних міністрів, про очищення України від більшовиків, про передачу землі і ін.
Після прочитання Універсалу знову гучні прояви одчайдушного ентузіазму.
Універсал ставиться на голосування. Коли виявилося, що голосування буде поіменне, член фракції українських соціал-демократів добродій Неронович виходить із залу.
<...>
У голосуванні брали участь 49 членів Ради, з них – 39 – за, 4 – проти і 6 утрималось.
Результати голосування були зустрінуті овацією і співом “Ще не вмерла Україна”.
