A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Жашківська міська рада
Черкаська область, Уманський район

Тарас Шевченко на Жашківщині

Дата: 10.03.2021 09:30
Кількість переглядів: 432

Доля закидала Тараса Шевченка далеко від рідної домівки. Перебуваючи на засланні, чи проживаючи  в Санкт-Петербурзі Шевченко дуже сумував за Україною.

Із закаспійського заслання поет писав: «Далеко, дуже далеко від моєї милої, моєї прекрасної, моєї бідної батьківщини я люблю інколи, дивлячись на широкий безлюдний степ, перенестися думкою на берег широкого Дніпра… Я тішу свою старечу уяву картинами золотоверхого, садами повитого і тополями уквітчаного Києва».

Повернувшись із заслання, Шевченко і його друзі доклали чимало зусиль, щоб добитися дозволу відвідати Україну. Нарешті 25 травня 1859 року  санкт-петербурзький поліцмейстер видав поетові дозвіл виїхати до України терміном на п’ять місяців в Київську, Чернігівську і Полтавську губернії. Водночас таємним циркуляром Третє поліцейське відділення розіслало в ці губернії наказ: всім земським справникам і городничим встановити за Шевченком суворий нагляд і систематично доносити  про всі його дії і стосунки з населенням.

Побував він у багатьох селах і містах, зі слізьми на очах відвідував  рідні місця, родичів і друзів.

Жашківщина не може похизуватися відвідинами Шевченком нашого краю, проте сліди поетові тут присутні. Взяти хоча б пам’ятники. 

До речі, вперше думку про пам’ятник Кобзареві висловили студенти Київського університету  ще під час його перепоховання  в Каневі. Проте Олександр ІІ 1862 року на те своєї згоди не дав. Через 21 рік брат Тараса Варфоломій Шевченко добився дозволу на встановлення чавунного хреста на могилі замість зігнилого дерев’яного. Проте, коли хрест вже був готовий, генерал-губернатор заборонив його встановлювати. Виявилося, що з тильної частини хреста був вірш, не передбачений проектом:

                                              Свою Україну любіть,

                                              Любіть її во врем’я люте,

                                              В останню тяжкую мінуту

                                              За неї  Господа моліть.

Влада Російської імперії, як і радянська, занадто довго зволікала з офіційним дозволом на встановлення пам’ятника українському поету.  Варто сказати, що після багаторічних конкурсів і розглядів комісіями проєктів пам’ятників лише у 1935 році в Харкові було відкрито пам’ятник Шевченкові, а в Києві  -  1939 року. Проте,  ще раніше пам’ятники поетові встановлювалися приватними заможними особами, для яких дозвіл був не обов’язковим.  Вважається, що перший пам’ятник Кобзареві на Україні встановив харківський банкір О. Алчевський   в себе на садибі в 1898 році.    Встановлювалися пам’ятники  і в селах, і в містечках, і це були   переважно роботи місцевих майстрів, які хоч і не відзначалися високим художнім рівнем, проте люди з великою охотою давали гроші для «свого поета».     

У 1920-х роках поширився рух серед селянства на встановлення пам’ятників поетові. Докотився цей рух і до Жашківщини.  Робітники Березинської цукроварні в Червоному Куті, а за ними й цукровари  Жашкова вирішили своїм коштом поставити пам’ятники. В 1926 році  пам’ятники Шевченкові роботи скульптора Сергія Жука були урочисто відкриті. На гранітному постаменті, що в Червоному Куті, викарбовано напис:

                                                     Тарас Шевченко 

                               Коштом селян та робітників Березинської цукроварні, що в оренді

                               «Українцукр»у травня 1-го дня 1926 року.                                                              

На постаменті пам’ятника, що стоїть зараз на території школи № 2,  напис :                                                 Тарас Шевченко

                                                        …І мене в сем’ї великій…

                                                           Не забудьте спом’янути…

Цей пам’ятник, виготовлений на  кошти працівників цукрозаводу і мешканців робітничого селища, спочатку був встановлений в парку,  згодом його перенесли на територію заводу, а коли почалося знищення заводу, перенесли його на територію школи.                        

Факт відкриття пам’ятників Шевченку в Жашкові і Березино в 1926 році підтверджує В.Павловський    в своїй брошурі  «Шевченко в пам’ятниках», яка вийшла в Нью-Йорку 1966 року.

Другий пам’ятник поетові  в місті  подарував наш земляк, уродженець Жашкова скульптор Яків Денисович Красножон.  Мешкав він у м. Суми, часто відвідував Жашків і якось під час чергового приїзду погодився подарувати музею декілька своїх робіт. Голова міської ради, на той час Петро Федорович Остапенко, домовився, що Красножон подарує місту пам’ятник Шевченку. Саме зусиллями Остапенка П.Ф. було доставлено із Сум до Жашкова цінний подарунок. Пам’ятник був встановлений у жовтні 1985 року.

Ще один Шевченків слід можна побачити в Жашкові, а навіть і відчути  той дух і енергетику, що вдихнув поет у свою вихованку. Це верба, яка росте на території музею. А історія її появи тут така.

Перебуваючи на засланні, Тарас Григорович  якось, йдучи вулицею Гур’єва, знайшов свіжозламану гілочку верби. Посадив її в землю, поливав, дбайливо доглядав. І виросла верба серед степу, створюючи гарний затінок, де любив відпочивати Шевченко. Про це він і записав у своєму щоденнику у 1857 році. Згодом, через багато років,  навколо Шевченкової верби встановили ажурну металеву огорожу, меморіальну табличку, посадили парк.

1963 року поет Андрій Малишко привіз із Казахстану гілочки Шевченкової верби, які було висаджено у Києві біля Спілки письменників та у Голосіївському парку біля літературно-меморіального музею Максима Рильського. 2011 року поетеса Зоя Ружин привезла гілочки Тарасової верби до  Жашкова. В музеї відбулася з нею зустріч «Мистецької Толоки» і вона подарувала нам ті гілочки.   На зиму ми посадили їх в горщик і лише одна із трьох гілочок прижилася. Весною саджанець висадили біля музею і тепер тут зростає   «праправнучка» Шевченкової верби, яку виростив своїми руками Тарас Григорович.  

В Жашківському історичному музеї зберігаються факсимільні видання «Малої книжки» («захалявні зошити») та альбом малюнків Тараса Григоровича, які він зробив, подорожуючи по Київській і Полтавській губерніях у 1845 році. Це рідкісне видання, подароване музею депутатом Верховної Ради Миколою Томенком, з максимальною точністю відтворює оригінали малюнків, зарисовок і записів Шевченка. Серед них  -  «В Переяславі», «Косар», «В Суботові. Кам’яні хрести», «Мотрин Монастир», «Богданові руїни в Суботові», «Хата над водою» і багато інших, а також скульптурні роботи Я. Д. Красножона «Шевченко і Щепкін», «Думи мої, думи мої…». 

 

                                                                                                  О. Тютюнник.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь