До 97-ї річниці народження Докії Гуменної Таємниці і загадки трипільської культури у творах Докії Гуменної.
«Історія починається в Шумері», - стверджує науковець, шумеролог Самуель Крамер, який зумів досконало розшифрувати клинопис на глиняних табличках, витиснений очеретяною паличкою ще у ІІІ тисячолітті до нової ери.
Ніби вступаючи у суперечку із своїм земляком, - де ж починається історія,- письменниця Докія Гуменна, вивчаючи трипільську культуру, доводить що існувала вона на теренах України майже одночасно з шумерською цивілізацією.
До питання дослідження загадкової трипільської культури письменниця зверталася ще в 1930-х роках. І першими результатами її роздумів-досліджень стала повість «Велике цабе», що вийшла друком у Нью-Йорку 1952 року.
У листі-відповіді Д. Гуменної до директора інституту археології АН України П. П. Толочка, який запросив її взяти участь у конференції з нагоди 100-річчя вивчення Трипільської культури, вона дає пояснення своєї причетності до цієї теми: «Я не є професіонал-археолог, ані не маю жадних наукових ступнів. Я вважаю себе аматором, що все життя безвідмовно зацікавлена Трипільською культурою на Україні, бо вбачаю в українському побуті і етнографії, віруваннях і звичаях великий зв’язок із тими, чиї протоміста тепер відкрила і досліджує археологія».
Що найбільше викликає нашу прихильність до трипільської культури, це те, що люди, які заселяли 5 тисяч років тому українські землі, ми сприймаємо за наших прямих нащадків. Вони ніби живуть в нас самих через багатовікову зміну поколінь, відроджуються в сучасному українцеві, його звичаях, традиціях, побуті, світосприйнятті, моральній і етичній поведінці.
Багато чого з пам’яток трипільської культури нам загадкове і незрозуміле. Щоб глибше зазирнути в ту далеку таїну віків Д. Гуменна розкриває ширше цю тему в творі «Минуле пливе в прийдешнє». В цій повісті вона згуртовує численних дослідників-трипільців В. Хвойку, Т. Пасек, Е. Штерна, С. Рудинського, М. Біляшівського, П. Курінного, В. Петрова, фольклористів, етнографів, істориків.
« Питаєте чому я взялася за цю повість?, - пише письменниця у передмові. – Бо я обурена! Всі знають грецьку мітологію – то ж витвір часу пізнішого за Трипілля, з бронзової доби. За 1917-1957 роки опубліковано понад 170 праць, присвячених дослідженню Трипілля, не кажучи вже про давніші й пізніші та чужими мовами. А нам так нічого й не хочеться знати про цей найдавніший наш корінь?».
Отже, вислідковуючи весь процес вивчення Трипілля, авторка веде екскурсією читача слідами древнього племені, замислюючись над прихованою віками таїною і намагається дати свою відповідь.
Розкопки археологів біля м. Трипілля, в урочищі Коломийщина на Київщині, в Попудні, Сушківці, Володимирівка на Уманщині дали багато захоплюючих відкриттів, але поставили й багато запитань не тільки перед Д. Гуменною, а й перед вченими. Вона ж сама і брала участь в археологічних експедиціях та розкопках. Автор книги «Вікентій Хвойка» І. Черняков зазначає, що у розкопках трипільського поселення біля с. Халеп’я (Обухівський район Київської обл.) брали участь видатні українські археологи і «на цьому поселенні працювала і відома українська письменниця в еміграції Докія Гуменна».
Одна із загадок трипільців, над якою і досі міркують археологи - поховальний обряд.
Може трипільці палили своїх покійників і складали попіл в урни?, - вдається до роздумів Гуменна. А може вони поїдали своїх померлих родичів? І цього не можна сказати, бо такий звичай мав у основі недостачу їжі, а цієї проблеми у людей, що займалися землеробством та мали вдосталь приручених тварин не могло бути. Тоді що? Нерозгадана таємниця.
А ось розкоп біля села Володимирівка – тут виявлено аж 200 хат трипільців – справжня столиця трипільського світу. Так думалося, доки не знайшли Майданецьке в самому серці України, місто, «старше за Вавилон». Поселення розкинулось на 270 гектарах, мало чітке планування, житла розміщалися по еліпсах в 12-15 рядів, населення перевищувало 15 тисяч.
Яка різноманітність кераміки!, - захоплюється письменниця. Миски, ложки, черпаки, горщики, вази на підставках, амфори. Все це зроблено умілими руками з глини, орнаментованою білою, чорною, оранжевою, жовтою фарбами. Деякий посуд мав, очевидно, ритуальне священне, магічне, чарівниче призначення.
От хоча б оці «біноклі» - спаровані посудинки без дна. Для чого то вони були? Одні вважають їх підставками для світильників, інші – для статуеток з конічними кінцівками. А може вони потрібні були для обряду «напування землі» під час посухи?, - висловлює здогад Д. Гуменна. І знову таємниця.
В багатьох трипільських поселеннях знаходили роги бика чи корови, що наводить до висновку, що корова у трипільців була божеством. Її молоко й досі називають «божою росою». Це стверджує й Борис Грінченко, який записав у своєму словнику: «За божу росу (молоко) грошей не беруть». У трипільських посудинах письменниця звернула увагу на посуд з вушками, схожими на роги, а ніжки нагадували коров’яче вим’я.
Про чудодійну силу корів дійшло до нас багато казок. Корова – це рідна мати сирітки, що над нею знущається мачуха. Вона допомагає дитині всім. Треба тільки відкрутити рога, а там є і їсти, і пити, і всякого добра. Або казка про бідну дівчину, яка влізла в одне вухо корови, а з другого вилізла красунею. Чи не з трипільців нам передалася турбота про ріг достатку в домі?, - міркує письменниця.
У глиняних фігурках жінки втілений багатогранний образ Великої Матері, що мав у собі всі плодоносні енергії природи і космічних сил. Ці фігурки виконували якусь особливу роль в трипільському побуті та віруваннях. Вона – і охоронниця хатнього вогнища, і мати вода, мати сонце, мати земля, мати зерно, мати дерево життя, мати берегиня. Таких фігурок археологи знаходять сотні в житлах трипільців. Але і тут загадка: чому фігурки ці здебільшого побиті, ніби зроблено це було зумисне самими трипільцями? І Д. Гуменна вдається до роздумів-фантазування: «Колись повна значення містерія умирання-народження, інсценізована в діялогах, хорових співах, танках, із символічними постатями (зробленими фігурами) що мають бути втоплені або знищені, розірвані на шматки…».
В результаті багаторічних досліджень трипільських поселень вчені-археологи дійшли висновку, що це були мирні племена, не вели ніяких воєн, не мали зброї для загарбницьких нападів чи оборони. Докія Гуменна бачить тут тотожність з українською нацією. У казці-есей «Благослови, Мати!» (також про трипільську культуру) вона пише: «Невмируща хліборобськість, любов до співу, до землі, невідмовне годування всіх навколо себе ззовні, та й широка гостинність до всіх приходців у себе в хаті. Позірно безборонне селянство, нездібне поставити забороло драпіжним завойовникам і руїнникам, але здібне неминуче асимілювати, проковтнути того завойовника, розчинити його в собі…».
Розповідаючи про географію розселення трипільців, Докія Гуменна не забула і про рідну Жашківщину. В книзі «Минуле пливе в прийдешнє» вона вмістила карту трипільських поселень на Уманщині, де позначені Жашків, Баштечки, Вороне, Охматів, Сабадаш, Бузівка, Скибин та інші села нашого району.
О.Тютюнник
