День пам’яті жертв політичних репресій (с.Литвинівка)
Кожен народ має право на історичну пам’ять. Це право повинно бути ще й обов’язком передавати із покоління в покоління достовірну інформацію для збереження своєї ідентичності, свого народу, своєї країни. Обов’язок пам’ятати і переосмислювати, щоб не допустити повторення:
Саме з такими роздумами і під такими гаслами пройшла година спілкування з учнями Литвинівської школи в фойє сільського будинку культури, де була представлена виставка присвячена Дню пам’яті жертв політичних репресій, підготовлена сільською бібліотекою.
Бібліотекар Велічкіна Л.А. розпочала захід запаленням свічки пам’яті та хвилиною мовчання.
Передвоєнне десятиліття в Україні позначилося не тільки голодомором. Це були роки подальшого посилення влади партійного керівництва на чолі з Йосипом Сталіним. Це явище одержало назву «тоталітаризм». Економічні досягнення держави супроводжувалися насаджуванням комуністичної ідеології. Тих, хто на думку партійного керівництва, був «ворогом народу», слід було ліквідувати. Настав жахливий час репресій. У першу чергу знищувалася інтелігенція. За допомогою морального тиску, тортур, погроз людей примушували зізнаватися в неіснуючих злочинах.
Після цього на них чекали заслання, жахи в’язниць або навіть смертна кара. Дітям «ворогів народу» в подальшому було дуже складно знайти своє місце в житті. Найбільшого розмаху репресивні заходи набули в 1937-1938роках. Далі був важкий період Другої світової війни. Та навіть в цей важкий час на території Західної України розгорнулась боротьба за українську незалежність. Цю боротьбу очолила Організація українських націоналістів (ОУН). Продовжувалася ця боротьба і на звільнених радянськими військами територіях, її прихильниками ставала все більша кількість населення. Поволі «ворогами народу» ставали і жителі інших частин України. Про це свідчить Директива начальника відділу НКВС УРСР по боротьбі з бандитизмом підполковника держбезпеки Задої заступнику начальника штабу внутрішніх військ НКВС підполковнику Старову про необхідність посилення оперативної діяльності військових частин поблизу лісових масивів Чорний Яр і Холодний Яр на півдні Київщини, Корсунь-Шевченківський і Біла Церква від 14 січня 1944р. Не оминула ця біда і солдатів та офіцерів, які були в полоні в фашистських таборах (наприклад табір під Уманню «Уманська яма»), вивезених на примусові роботи до Німеччини. Велика їх кількість вже радянською владою була засуджена та репресована за «злісне дезертирство» і зраду згідно наказу Сталіна від 8 серпня 1941р. за №270. Репресії та переслідування припинила смерть Сталіна в 1953році. І тільки сплином років невинно-репресовані були реабілітовані історією.
Всі ці події відображені в книгах:
