ЇЇ життя - ціла епоха (ВІДЕО)
Життя довжиною в століття. Коли чуєш про те, що хтось досяг такого віку, підсвідомо починаєш вірити, що дива існують і людина може здолати всі випробування на своєму шляху, якщо любить життя і людей.
16 березня свій сотий день народження відзначила жашківчанка Галина Григорівна Якименко, до якої на гостини з подарунками, побажаннями та вдячністю завітали міський голова Ігор Цибровський і начальниця відділу освіти Людмила Рябоконь.
Її життєвий шлях – приклад неймовірної сили духу, працьовитості та любові до життя і людей. Галина Григорівна народилася у с. Кошів Білоцерківського району. Там пішла до школи. У зв’язку з тим, що її тато був учителем української мови та літератури, сім’ї часто доводилося змінювати місце проживання відповідно до того, куди направляли вчителювати. Голодомор у 1933 р. Галинка з сім’єю пережила у с. Скибинці на Тетіївщині. Завдяки земельній ділянці біля квартирки та наявності корови в господарстві сім’я зуміли вижити в цей жахливий час. Але дівчинка добре запам’ятала випадки людоїдства, про що не раз розповідала рідним.
У 1938 р. сім’я переїхала в Жашків, де тато продовжував педагогічну діяльність. У час Другої світової війни був мобілізованим і пішов воювати. Додому він так і не повернувся, загинув у бою 1944-го на Угорщині, де й похований. А Галинка того ж року почала трудову діяльність статистиком у райвно, трішки згодом – обліковцем на місцевому маслозаводі. Паралельно відвідувала курси та згодом вступила в Уманський учительський інститут. Спочатку працювала вчителем початкових класів у школі №1, пізніше вчителем біології та географії у семирічній школі в Городищах. А коли звели нову будівлю (сьогодні це ліцей №4) – продовжувала педагогічну діяльність там до виходу на заслужений відпочинок. Галина Григорівна випустила в світ не одне покоління учнів, які до цього часу навідують свою вчительку. Саме в закладі освіти жінка зустріла й свою долю і взяла шлюб з Павлом Олексійовичем. Сьогодні Галина Григорівна багатіє двома синами, невістками, п’ятьма внуками і шістьма правнуками, серед яких також ті, хто пішов вчительською стежкою.
Хоч і фізичне здоров’я ювілярки нині не те, але вона по цей день пам’ятає увесь свій життєвий шлях, суспільні катаклізми, голодування, колективізацію, розвал комуністичного режиму, здобуття Україною незалежності та глибоко переживає нинішню війну.
Вітаючи зі 100-річчям бабусю, Ігор Цибровський підкреслив, що довгожителі є гордістю і мудрістю нашої громади, живою історією. Стільки випробувань пережити і не втрати ані людяності, ані любові до життя – це те, чому варто повчитися нам, щоб не втратити себе і своєї України у жорстокій воєнній реальності.
